НЕВСЬКА–ПАШУТІНСЬКА НА ЗЛАМІ ВІКІВ.

Вулиця Пашутінська на межі ХІХ і ХХ століть була головним чином купецькою. Це обумовлено тим, що у своїй нижній частині вона проходила вздовж головного ринку міста. Тут були розташовані різноманітні торгові заклади, жили відомі єлисаветградські купці. У той час вже деякі з них мали бізнес на інших вулицях міста, а жили на Невській-Пашутінській вулиці. Наприклад, родини Айзика Йосифовича Заславського (житловий будинок на Невській, а торговий – на Великій Перспективній біля Великого мосту) і Беньяміна Хаїмовича Слобідського (жив на Невській, а млин мав на Московській вулиці).
Прикрасою і характерною прикметою вулиці стала споруджена в її кінці водонапірна башта, освячена настоятелем Успенського собору протоієреєм Фомою Єлєневським 17 травня 1893 року. Нажаль, її не пощадила війна і 1944 року вона була зірвана. Це одна із значних архітектурних втрат міста. Інший кінець вулиці, вірніше її початок, знаходився на правому березі Інгулу, біля фортеці св. Єлисавети і проходив вздовж Сінної площі через Османський бульвар (тепер – Молодіжний, за радянських часів – сквер ВЛКСМ) і пішохідним мостом з’єднувався з лівобережною частиною. До речі, назва бульвару зовсім не пов’язана з турками, а походить від німецького прізвища підполковника О. К. Османа, який 1849 року за розпорядженням командира 2-го резервного кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Д.Є. Остен-Сакена влаштовував цей парк. Отто Карлович Осман був корпусним обер-вагенмейстером, тобто обозним, і тому мав завідувати місцем розваг і відпочинку військових родин.
Одним з найвідоміших жителів вулиці був купець Дмитро Фомич Лошкарьов, у великому будинку якого орендувалися менш заможні купці – Лазарь Котляров (бакалія), Ель Лінецький (аптечні товари), Олександр Ревебцов (трактир) та інші. Сам Дмитро Фомич вже не займався торгівлею, а служив у Єлисаветградському міському громадському банку заступником директора.
Великою маєтністю вздовж вулиці Успенської (тепер – Гоголя) від Невської (Пашутінської) до Олександрівської (тепер – Володарського) володів багатий купець Абрам Давидович Барський, власник особняка, який нині займає обласний краєзнавчий музей. Після його вбивства (1907 р.), спадкоємці здавали нерухомість в оренду і там, на Пашутинській, розміщався трактир Семенова. Родичі Абрама Давидовича – подружжя Шльома і Цирля Барські жили у своєму будинку на розі Невської та Московської (тепер – Дзержинського) вулиць, тоді – № 72.
На однойменній своєму прізвищу вулиці жили потомствені почесні громадяни Микола та Іван Яковичі Пашутіни, двоюрідні брати знаменитого єлисаветградського міського голови Олександра Миколайовича Пашутіна. Їх дім знаходився на Базарній площі, тобто на місці нинішнього Центрального ринку. Брати вже не займалися торгівлею (Іван Якович, наприклад, був лікарем), але здавали приміщення іншим – в їх будинку знаходилися лавки Єрусалимського та Ломовицького. Сам винуватець перейменування вулиці тоді вже мав свій двоповерховий будинок на Великій Перспективній вулиці.
Власні будинки на Невській-Пашутінській мали купці Тимофій Тимофійович Акімов, Арон Абрамович Бєльський (шорна майстерня), Сахар Лейбович Броун (мануфактура), Файвіш Мойсейович Дубінський (хутро), Хаскель Давидович і Бенціон Лейбович Камінські (мануфактура), Мойсей Абрамович Кац (двоповерховий дім на розі Преображенської вулиці), брати Василь і Семен Івановичі Маричеви (ікони, книги, шпалери та інше), Герш Шльомович Мексін (у його будівлях знаходилися конфетна фабрика Вінерова на розі Покровської та заїжджий двір Мордка Дайна на розі Болотяної вулиць), Мойсей Наумович Осовецький (винна торгівля), Олена Олексіївна Селеванова, Яків Торговицький, Йосиф Ізрайлевич Ходоровський, Хаїм Лейбович Черняхівський, брати Сруль та Ізраїль Меєровичі Шполянський тощо.
Єлисаветградський купець Цаль Гершевич Камінський мав нерухому власність на правобережній частині вулиці – в його володіннях тепер розміщується фізкультурний факультет Кіровоградського державного педагогічного університету. Адреса маєтку Цаля Камінського, обмежованого вулицями Невською, Великою Пермською, трамвайним депо і Безіменним, або Османським, провулком зайвий раз свідчить, що вулиця, як і паралельні їй Олександрівська, Михайлівська й Архангельська, починалася на правому березі від фортеці св. Єлисавети і назвою походила від бастіону св. Олександра Невського.
Та вулиця не обмежувала свої функції тільки торгівлею. На ній знаходилися дві синагоги – Велика (архітектор О.Л. Лишневський) на розі Московської та Бесгамедріш на розі Нижньої Донської (тепер спортивний клуб «Авангард» на Тімірязєва) вулиць. Медицина представлена чудовим витвором архітектора Я.В. Паученка у мавританському стилі – водолікарнею І.А. Гольденберга (тепер – 3-тя міська лікарня). До речі, дружина лікаря, Іда Яківна Гольденберг, була купчихою і там же тримала так званий ренсковий погріб, тобто торгувала вином. Жили і практикували за адресою Пашутінської інші лікарі – М.Г. Додін (на розі Петрівської, нині Шевченка, вулиці, у власному будинку); Р.Р. Шаліт (також на розі Петрівської, у домі Кучерської); В.Ш. Кенесберг (на розі Нижньої Донської навпроти Бесгамедріша, у домі А.М. Розенштейна, де зараз аптека «Ліки Плюс»). Не можна оминути і побудований 1909 року Г.І. Зусманом величний готель «Рига» на розі Преображенської вулиці, нині у ньому знаходяться ресторан «Максим», магазин, банк, інші офіси.
Серед дворянських домів вулиці найвідоміші дім вдови дійсного статського радника Анастасії Володимирівни Малаєвої, колишній Самохвалової (на розі Петрівської вулиці, тепер у ньому Педагогічна академія), та двоповерховий дім Григорія Миколайовича Орди на розі Успенської вулиці, який також зберігся. Григорій Миколайович, можливо (прізвище зовсім не розповсюджене) був родичем геніального художника і композитора Наполеона Михайловича Орди (1807-1883).
Якщо не враховувати і досі нез’ясоване походження художника Ізраіля Ізрайлевича Мексіна (син єлисаветградської вдови), ще одне «художнє» прізвище, що має відношення до Пашутінської вулиці, надихає на генеалогічні дослідження. Дім на розі Олексіївської (тепер – Гагаріна) вулиці належав німецькому підданому Адольфу Августовичу Ледереру. Навіть по батькові він сходиться з відомим австрійським колекціонером, меценатом і художником Августом Ледерером (1857-1936), портрет дружини якого Серени Пулітцер (1867-1943) став одним з найвідоміших творів генія віденського сецесіону Густава Клімта (1862-1918).
На останок про казенний аспект вулиці. У будинку А.А. Ледерера, який на щастя зберігся (нижній правий кут рогу Гагаріна і Пашутінської вулиць), знаходилося (на правах оренди, звісно) Єлисаветградське повітове поліцейське управління. У будинку лікаря Меєра Гершовича Додіна (нижній правий кут рогу Шевченка і Пашутінської вулиць, дім не зберігся) на тих же засадах мішкувала 1-ша поліцейська частина міста. Єлисаветград за поліцейським устроєм був розділений на 3 частини: 1-ша і 2-га розділялися Великою Перспективною, 3-тю від них відділяв Інгул. Крім поліцейської частини у домі М.Г. Додіна квартирувала винна лавка Акцизного управління. Як співробітничали акциз, виноторгівля, поліція і медицина можна тільки здогадуватись. А в будинку Й.І. Ходоровського (цей гарний особняк зберігся і знаходиться нижче колишнього двору М.Г. Додіна) розміщалося відділення карного розшуку. До речі, Йосиф Ходоровський доводиться дідом знаменитому чилійському режисеру сюрреалістичного напрямку Алехандро Ходоровському (нар. 1929 р.). Ще один казенний заклад – 2-ге єврейське училище адресувалося рогом Верхньої Донської і Пашутінської вулиць, але знаходилось воно трохи далі по В. Донській, а на самому розі, навпроти водолікарні Гольденберга, де зараз літній майданчик ресторану «Асторія», був дім міщанки Хаї-Рівки Айзиківни Зайденварг. За однією з версій у домі на розі Невської та В. Донської вулиць народився чудовий радянський письменник Юрій Карлович Олеша (1899-1960).
Хочеться вибачитися перед пам’яттю тих людей, імена яких з різних причин тут не зазначені. Багато чого ми забули, ще більше – не знаємо, і тому – знищуємо. Хай Бог простить невігласів і збереже хранителів.

К. Шляховий